• Новини / Суспільство

    АДМІНІСТРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКІ САНКЦІЇ

    АДМІНІСТРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКІ САНКЦІЇ
    Відповідно до ч. 1, 2 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є:
    1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
    2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
    Визначення поняття «адміністративно-господарські санкції» дається у ч. 1 ст. 238 ГК України. Згідно з цією статтею, адміністративно-господарські санкції – це «заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків». Адміністративно-господарським санкціям виділено главу 27 ГК України. Їхнє застосування виконується за порушення правил здійснення господарської діяльності (ч. 3 ст. 217 ГК України). Даний вид санкцій застосовується, згідно із ч. 4 ст. 217ГК України, уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, а господарські санкції – за ініціативою учасників господарських відносин у встановленому законом порядку.
    К. ю. н., завідувач кафедри Київського університету права НАН України С. І. Юшина, аналізуючи статті 217 та 238 ГК України, виокремила властивості, за якими адміністративно-господарські санкції відрізняються від інших видів господарських санкцій:
    1) застосовуються за порушення норм законодавства у сфері господарської діяльності, а не за порушення договірних зобовязань;
    2) повноваженнями щодо їх застосування наділені органи державної влади та органи місцевого самоврядування, елементом компетенції яких є контроль за дотриманням відповідних актів законодавства у сфері господарської діяльності, а не контрагенти за господарським договором;
    3) можуть застосовуватися тільки до субєктів господарювання;
    4) метою застосування є припинення вчиненого порушення та ліквідація його наслідків;
    5) строки їхнього застосування передбачені ГК України та іншими законами;
    6) зазвичай застосовуються в адміністративному порядку;
    7) окрім застосування визначених заходів майнового характеру, передбачають ще й примусове здійснення визначених дій стосовно правопорушника.
    В. С. Щербина до ознак адміністративно-господарських санкцій додає наступні:
    1) ці санкції можуть бути встановлені виключно законами;
    2) строками їх застосування є перші 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом (ч. 1 ст. 250 ГК України). Але сфера дії цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України «Про банки і банківську діяльність» та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.
    Адміністративно-господарські санкції за своїми матеріальними і процесуальними властивостями мають загальні риси з адміністративною відповідальністю. Логічна структура адміністративно-господарських норм допускає наявність гіпотези, диспозиції та санкції, які за змістом тотожні адміністративно-деліктним нормам з їх імперативним, державно-владним характером.
    Одним із моментів, який дозволяє вважати, що адміністративно-господарські санкції є одним із різновидів адміністративних санкцій є розмежування у ГК України адміністративно-господарських та інших видів господарських санкцій за критерієм суб’єкта застосування даних санкцій.
    У статті 239 ГК України перераховано такі види адміністративно-господарських санкцій, які органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання:
    1) вилучення прибутку (доходу);
    2) адміністративно-господарський штраф;
    3) стягнення зборів (обов'язкових платежів);
    4) застосування антидемпінгових заходів;
    5) припинення експортно-імпортних операцій;
    6) застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку, визначених законом;
    7) зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності;
    8) анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;
    9) обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;
    10) ліквідація суб’єкта господарювання;
    11) інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
    Безоплатному вилученню прибутку (доходу) як адміністративно-господарській санкції присвячена ст. 240 ГК України. Зокрема у ній зазначено, що прибуток/дохід, одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого/заниженого прибутку/доходу чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в дохід відповідного бюджету в порядку, встановленому законом. У цій же статті сказано наступне:з суб'єкта господарювання стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному розмірі вилученої суми.
    Ст. 240 ГК України передбачає перелік порушень, за які субєкти господарської діяльності підлягають застосування санкцій, а порядок їх застосування визначається законом.
    У ст. 241 ГК України подано наступне визначення адміністративно-господарського штрафу: адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Також ця стаття викладає таку інформацію про адміністративно-правовий штраф: перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення. Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими статтею 239 цього Кодексу. На думку аспірантки відділу моніторингу ефективності законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України Н. В. Добрянської, аналіз санкцій, якими встановлюють штрафи за правопорушення у сфері підприємницької діяльності та господарювання характеризує їх як фінансові санкції як окремий вид юридичної відповідальності, якщо прямо у законі чи нормативному акті законодавець не вказує про настання адміністративної чи визнаної положеннями теорії права на цей час іншої відповідальності. Вид штрафів як міри впливу у сфері господарських відносин класифікується за складом правопорушень, сфери суспільних відносин, матеріальних і процесуальних властивостей. Фінансові штрафи/санкції як  спосіб державного впливу охоплює достатньо широке коло суспільних відносин у сфері господарської та підприємницької діяльності. Законодавець веде мову про застосування штрафів, фінансових, економічних санкцій, пені як економічного впливу за недобросовісне виконання припису у сфері господарювання.
    Стаття 244 ГК України передбачає застосування антидемпінгових заходів: у разі здійснення окремими учасниками господарських відносин зовнішньоекономічної діяльності, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України (здійснення демпінгового імпорту, субсидованого імпорту, а також інших дій, які визначаються законом як недобросовісна конкуренція, що завдало шкоди економіці України або спричинило загрозу виникнення такої шкоди, до цих учасників відносин можуть бути застосовані антидемпінгові, компенсаційні або спеціальні заходи відповідно до закону.
    Порядок визначення розміру шкоди (загрози шкоди) економіці України та застосування заходів, зазначених у цій статті, встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
     Припиненню експортно-імпортних операцій та застосуванню індивідуального режиму ліцензування присвячена стаття 245 ГК України, в якій зокрема зазначено, що випадках недобросовісної конкуренції, розміщення валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України, а також в інших випадках, якщо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України, експортно-імпортні операції таких суб'єктів господарювання припиняються на умовах і в порядку, передбачених законом. За порушення суб'єктами господарювання правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності щодо антимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції та інших правил, зазначених у частині першій цієї статті, якими встановлюються певні обмеження чи заборони у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, до таких суб'єктів може застосовуватися індивідуальний режим ліцензування. Порядок і строки застосування індивідуального режиму ліцензування встановлюються законом.
    Стаття 246 ГК України – обмеження та зупинення діяльності суб'єкта господарювання. Здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється. У разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а також іншими уповноваженими органами в порядку, встановленому законом. Підстави і порядок обмеження та зупинення діяльності суб’єктів господарювання, а також повноваження уповноважених органів приймати відповідні рішення встановлюються законом.
    У ст. 247 ГК України передбачено порядок ліквідації суб’єкта господарювання, діяльність якого суперечить закону чи його установчим документам. Так, у випадках, встановлених законом, до суб'єкта господарювання може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді його ліквідації за рішенням суду. Саме ж скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду яке є підставою для ліквідації даного суб'єкта господарювання згідно зі ст. 59 ГК України (ст. 248 ГК України).
    Гарантії прав суб'єктів господарювання у випадку неправомірного застосування до них адміністративно-господарських санкцій перераховані у ст. 249 ГК України:
    1) суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій;
    2) у разі прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання, останній відповідно до статті 20 ГК України має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним;
    3) збитки, завдані суб'єкту господарювання у зв'язку з неправомірним застосуванням до нього адміністративно-господарських санкцій, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами.
    На думку Н. В. Добрянської, дані санкції за своїм змістом не у повному обсязі відповідають поняттю адміністративно-господарських санкцій.
    Застосування адміністративно-господарських санкцій не звільняє правопорушника від інших видів відповідальності.
    Також Н. В. Добрянська звертає увагу на систему адміністративних стягнень, яка міститься у ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення:
    1) попередження;
    2) штраф;
    3) штрафні бали;
    4) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;
    5) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;
    6) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);
    7) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
    8) громадські роботи;
    9) виправні роботи;
    10) суспільно корисні роботи;
    11) адміністративний арешт;
    12) арешт з утриманням на гауптвахті.
    Покликаючись на ст. 238 ГК України, Н. В. Добрянська вважає, що штраф не може вважатись адміністративно-господарською санкцією, тому що у ст. 23 КУпАП зазначено, що метою застосування адміністративних стягнень є перевиховання правопорушника, а метою адміністративно-господарських санкцій – припинення правопорушення суб’єкта господарської діяльності та ліквідація його наслідків.
    Отже, адміністративно-господарські санкції є специфічним видом юридичної відповідальності, який застосовується до субєктів господарювання за вчинення правопорушень. Їх специфіка викликає дискусії щодо їхнього місця у систему стягнень і зумовлює різноманітні точки зору з даного питання, але вони залишаються у сфері господарювання важливим засобом впливу на правопорушника. Саме тому їм і виокремлено окрему главу в Господарському кодексі України.