Рубрика: Про унікальний Тячівський район Закарпатської області (у рамках туристичного проєкту «Тячівщина - соляний оберіг України») » Тячівська районна державна адміністрація

Тячівська районна державна адміністрація

Офіційний веб-сайт Тячівської районної державної адміністрації

Рубрика: Про унікальний Тячівський район Закарпатської області (у рамках туристичного проєкту «Тячівщина - соляний оберіг України»)

2026-01-30 15:47:26

БРУСТУРИ

Село Брустури (у 1946–2023 роках — Лопухів), що на Тячівщині, є унікальним населеним пунктом, оскільки воно розташоване на стику етнографічних регіонів. Хоча географічно це один з населених пунктів Тячівського району, за багатьма ознаками його відносять саме до Гуцульщини.

Брустури — це найзахідніший форпост Гуцульщини. Якщо ви запитаєте про це в етнографів Закарпаття чи Прикарпаття, то вони підтвердять, що це село — унікальний гуцульський анклав на території Тячівщини.

Ось основні фактори, що підтверджують приналежність Брустурів до гуцульського ареалу:

1. Походження та заселення

Історичні джерела вказують на те, що перші поселенці прийшли сюди з гуцульських країв.

Зв'язок з Івано-Франківщиною: Присілок Бистрик отримав свою назву від переселенців із села Бистриця (нині Надвірнянського району), а присілок Яблуниця пов'язують із жителями однойменного села біля Яблуницького перевалу.

Гуцульська «колонізація»: У XVII столітті ці землі активно освоювалися гуцульськими пастухами, які переходили через гірські хребти в пошуках нових пасовищ.

2. Говірка та мовні особливості

Хоча Брустури знаходяться в Тячівському районі, місцева мова суттєво відрізняється від долішніх (низинних) сіл району.

У мовленні переважає гуцульський діалект. На відміну від мешканців нижньої течії річки Тересва, які говорять на закарпатських говорах, жителі Брустурів використовують лексику та фонетику, характерну для мешканців Рахівщини та Верховини. Коли брустурянин розмовляє, він не просто використовує закарпатський діалект, він використовує саме гуцульські слова та інтонації, і він це усвідомлює. Це є одним із найсильніших маркерів «свій — чужий».

3. Традиційне господарство та побут

Вівчарство: Брустури здавна були центром високогірного літування. Традиції випасу овець на полонинах (Прислоп, Братківська), виготовлення бринзи та вурди тут ідентичні гуцульським канонам.

Лісосплав (Бокораші): Як і в інших гуцульських селах на річках, тут був розвинений промисел сплаву лісу. Брустурянські бокораші були відомі своєю майстерністю , що є невід’ємною частиною гуцульської культури. Так як раніше село було стратегічним центром сплаву лісу. Гуцули-бокораші з Брустурів вважалися одними з найсміливіших. Вони будували плоти (бокори) і сплавляли їх вниз за течією Тересви до Тиси. Цей небезпечний промисел сформував особливий характер місцевих жителів — витривалий та волелюбний, що є типовим для гуцульського етосу.

4. Музична культура та інструменти

Брустури — одне з небагатьох місць на Тячівщині, де можна почути справжню гуцульську трембіту.

Хоча трембіта асоціюється з Рахівщиною або Верховиною, у Брустурах вона історично використовувалася як засіб зв'язку між пастухами на полонинах та як ритуальний інструмент під час великих свят. Сьогодні Адамчук Василь Михайлович є знаменитим трембітарем у Брустурах.

У Тячівських Брустурах збереглася специфічна манера гри на дримбі, яка характерна саме для верхів’я річки Тересва.

Свідчення: Місцеві музиканти (наприклад, династії вівчарів) виконують мелодії, які вони називають «на полонину». Якщо порівняти їх із записами з Рахівщини, ви почуєте майже ідентичні мотиви, але вони абсолютно не схожі на музику долішньої Тячівщини.

Тут побутує особлива манера виконання коломийок — коротких пісень, які є візитною карткою Гуцульщини.

Коломийки села Брустури (Лопухова) є одним із найяскравіших доказів його гуцульської приналежності. Хоча село адміністративно належить до Тячівщини, фольклористи відзначають, що за ритмікою, сюжетами та діалектом ці співанки ідентичні до тих, що побутують на Рахівщині чи Верховинщині.

5. Різдвяні традиції та Коляда

Зимові свята в Брустурах проходять із гуцульським розмахом:

Гуцульська Коляда: Груп колядників (пар) може бути кілька, і вони обходять кожну хату. Часто, у старину, колядники були вдягнені у традиційні кептарі, на голову вдягали крисані та мали при собі топірці (бартки), якими вистукували ритм. Однак, сьогодні молодь вже майже не використовує бартки.

Бетлегеми: Місцеві вертепи мають свої унікальні діалектизми, які ви не почуєте в селах ближче до Тячева чи Хуста.

Брустури виконують роль «культурного містка» . Вони показують, що Гуцульщина не обмежується лише Рахівським районом, а простягається далі на захід, вглиб Тячівщини, зберігаючи свою ідентичність навіть у межах іншого адміністративного району.

Питання самоідентифікації мешканців Брустурів є досить цікавим, оскільки воно поєднує адміністративну приналежність до Тячівщини та глибоке етнографічне коріння.

6. Культурна противага «долішнякам»
Жителі Брустурів чітко усвідомлюють свою відмінність від мешканців нижньої частини Тячівського району (яких часто називають   «долішняками»). Вони бачать різницю в усьому: від діалекту до традицій ведення господарства.   Для брустурян бути гуцулом — це ознака гірського гарту, волелюбності та приналежності до особливої спільноти «верховинців».

7. Гордість за статус «Закарпатської   Гуцульщини»
Хоча офіційним центром закарпатських гуцулів вважається Рахівщина, мешканці Брустурів підкреслюють, що вони є крайньою західною точкою гуцульського етносу. Вони активно підтримують зв'язки з гуцульськими громадами сусідньої   Івано-Франківщини (через перевали), відчуваючи з ними більшу спорідненість, ніж з деякими сусідами по району.

8. Релігійні   та обрядові традиції
Самоідентифікація сильно проявляється під час великих свят. Коли місцеві чоловіки вдягають традиційні гуцульські строї та йдуть колядувати, , вони роблять це саме як гуцули. Для них це не просто «старий одяг», а символ їхнього роду та ідентичності.

9. Повернення   назви як акт самовизначення
Повернення назви Брустури замість радянського «Лопухів» у 2023 році   було ініціативою самої громади. Це був свідомий крок до відновлення історичної справедливості та підкреслення зв'язку з гуцульським минулим (зокрема з однойменним селом Брустури на Косівщині, яке відоме своїми майстрами).
Важливий нюанс: У Брустурах також проживає певний відсоток нащадків німецьких колоністів та інших переселенців, але за століття вони настільки асимілювалися в місцеве середовище, що перейняли гуцульський побут, мову та часто також вважають себе частиною цієї гірської спільноти.

10. Традиційна гуцульська архітектура в Брустурах
Переважна кількість будинків у Брустурах є будівлями традиційної гуцульської архітектури
Оббивання  піками (або колотими дощечками, які   часто називають ґонтом або драницею) є не просто типовим, а однією  з найвизначніших рис традиційної гуцульської  архітектури.
Ось чому  це важливо і як це  виглядає:
1). Захист  від суворого клімату
Гуцульщина —  це високогір’я з великою кількістю  опадів, сильні вітри та вологість.   Оббивання  стін піками виконувало роль «броні»:
Гідроізоляція:   Дощечки кладуться напуском (одна на одну), як  луска риби, що дозволяє воді  стікати, не потрапляючи на основний   зруб будинку.
Довговічність:   Завдяки тому, що дерево  колють (а не  пиляють), волокна залишаються цілими,  і волога не  проникає всередину деревини.
2). Естетика  та декор
Гуцульські  майстри перетворили захисне покриття на   мистецтво.
Форми:  Краї пік часто робили не   рівними, а фігурними — у формі «зубчиків»,  «луски» або «хвостів».
Ритм: Поєднання   горизонтальних ліній зрубу та   дрібної вертикальної або діагональної   фактури пік створює унікальний   візуальний образ гуцульської хати   чи ґражди.
3). Матеріали
Для виготовлення   пік традиційно використовували смереку   або модрину. Свіже  дерево має світлий колір,  але з роками під  впливом сонця та дощу  воно набуває благородного сріблясто-сірого або  майже чорного відтінку, що  є «візитівкою» Карпат.
Цікавий факт: Такий спосіб оббивки дозволяє будинку «дихати», що запобігає гниттю  дерева зсередини,  на відміну  від сучасних   пластикових матеріалів.

11. Прізвища мешканців Брустурів
Прізвища мешканців Брустурів (колишнього Лопухова) є справжнім «генетичним кодом» села, який підтверджує його гуцульське коріння. Багато з них мають характерні для Гуцульщини суфікси та лексичну основу, пов'язану з побутом горян.

Ось основні групи прізвищ, притаманні цьому селу:
1). Прізвища з гуцульськими суфіксами
Найбільш впізнаваними є прізвища, що закінчуються на -юк, -як, -чук, що характерно для всього гуцульського ареалу (Рахівщини,   Верховинщини, Косівщини):
Ігнатюк — одне з найпоширеніших прізвищ у селі.
Палійчук — вказує на предків, які могли займатися   випалюванням лісу під пасовища або бути пов’язаними з «паліями».
Ковач (хоча це прізвище загальнокарпатське, у Брустурах воно має давню історію, пов'язану з ковальством для лісорубів).
Юр’як —    типово гуцульська форма імені Юрій.
2). Прізвища вівчарського та лісового походження
Оскільки   Брустури були центром вівчарства та сплаву лісу (бокорашів), багато прізвищ походять від назв професій або знарядь праці:
Фабрицій — цікаве прізвище для регіону. Хоча воно звучить незвично, у Брустурах воно дуже поширене (відомі багатодітні родини з цим прізвищем).
Шобей — також родове прізвище, яке зустрічається саме в цій частині Тячівщини.
Бердар — може бути пов'язане з виготовленням «берд» (деталей ткацького верстата) або іншого дерев'яного реманенту.
3). Прізвища сусідніх сіл та «опришківські» корені
Згідно з місцевими переказами, деякі прізвища належать нащадкам опришків або переселенців з Івано-Франківщини:
Костяк, Павлюк, Михайлюк, Адамчук, Дзвеняк,  Дзюзяк,  Драгуняк, Косюк.
Палієвич — прізвища священицьких та інтелігентних родів, які десятиліттями служили в селі.
У Брустурах прізвища часто відрізняються від тих, що побутують у низинній частині Тячівщини (наприклад, у Тячеві, Буштині чи Тересві). Якщо в низині частіше зустрічаються прізвища на -о або угорські запозичення, то в Брустурах панує «верховинська» антропоніміка.
Цікаве спостереження: Через те, що в селі багато однофамільців (наприклад, десятки родин Ігнатюків або Фабриціїв), мешканці активно використовують «присілки» або прізвиська (вуличні прізвища). Наприклад, людину можуть знати за прізвиськом її діда чи назвою урочища, де стоїть її хата, значно краще, ніж за офіційним прізвищем у паспорті.

12. Старовинна   кухня села Брустури
Старовинна  кухня села Брустури (Лопухова) — це  кухня  енергійна, калорійна  та проста, розрахована  на важку   працю лісорубів  та вівчарів.   Хоча багато страв мають  спільні з   усім Закарпаттям назви,  у  Брустурах   їх готують  за  гуцульським   каноном.
Ось головні   рецепти,  які є  візитною   карткою цього села:
1). Брустурянський токан (не плутати з   баношем)
Якщо  в низинних районах Тячівщини  кукурудзяну кашу готують рідшою,  то в Брустурах  вона має бути «чоловічою» - густою.
Секрет: Її  варять на воді в  чавунному казані, довго вимішуючи дерев’яною  палицею (токанником).
Подача: Готовий токан   вивертають на дошку, ріжуть і засипають   товстим  шаром бриндзи (саме так кажуть  у Брустурах,  з літерою «д»). Зверху обов’язково додають шкварки  або розтоплене вершкове масло.
2). Ріплянка   по-брустурянськи або «мелайний» токан
«Ріпою»  в селі називають картоплю.  Це головна страва, яку   готують у кожній хаті.
Як готують:   Картоплю варять до  готовності, товчуть і  змішують із кукурудзяною мукою,  продовжуючи варити на малому вогні  до утворення однорідної тягучої маси.
Чим особлива: У Брустурах   до  ріплянки подають  мачанку — підливу з білих  грибів, зібраних у місцевих  лісах під горою  Братківська, або  домашню кислу.
3). Полонинська   вурда
Вурда —  це справжній делікатес, який роблять   вівчарі на полонинах Гладка чи   Латундур.
Процес:  Після приготування бринзи з овечого  молока залишається сироватка (неварка).  Її   варять, добавляють свіже (солодке) молоко і на поверхню  спливає ніжний білковий сир.
Смак: Вона солодка на смак і дуже  поживна. У Брустурах  її часто їдять просто з хлібом  або додають у начинки для вареників  (пирогів).
4). Білі гриби у сметані (Гуцульська  мачанка)
Брустури  оточені пралісами, тому гриби тут — це  «друге м'ясо».
Рецепт: Тільки -но зібрані білі гриби підсмажують на вершковому  маслі з цибулею, а  потім тушкують у густій  домашній сметані з додаванням яйця, поки вона не стане жовтуватою  від грибного соку.  Додають багато кропу та  часнику.   Це ідеальна пара до токана.
5). Пироги (вареники) з   бриндзою та кропом
У Брустурах   вареники роблять великими.
Начинка: Використовується   суха, витримана овеча бриндза,   змішана з великою кількістю дрібно   нарізаного кропу. Це  надає страві гострого і свіжого  аромату. Зверху  їх поливають «засмажкою» (салом із  проріззю).
6). Різдвяний хліб, який в Брустурах називають «Василяник» (в деяких інших гуцульських регіонах його називать «Корочун»)
На Святвечір  у Брустурах печуть особливий великий білий  хліб — «Василяник».  Його   ставлять  посеред столу, а всередину   іноді кладуть зубок часнику  та зерно — на   здоров’я  і добробут.  Це   давня  гуцульська традиція, яка  збереглася  в селі донині. Печуть його на Святвечір, а їдять  тільки на релігійне свято «Василя».
Цікава  деталь: Якщо  ви потрапите  на обід до брустурянської  родини, вам обов'язково запропонують «афинівку чи яфинівку» —   настоянку на місцевій чорниці (афинах, яфинах), яку збирають   на високогір'ї.  Це  вважається найкращим засобом для апетиту  перед ситною   гуцульською вечерею.

13. Унікальна історія Брустурів
Тячівські Брустури мають свою унікальну, почасти забуту історію.
Якщо ми говоримо саме про Брустури (Лопухів) Тячівського району, то ось справжні факти та свідчення, які неможливо сплутати:
1). Свідчення про «Тересвянську вузькоколійку»
Це головний історичний маркер села. Брустури були кінцевим і найважливішим пунктом однієї з найбільших у Європі лісових залізниць.
Факт: Саме гуцули Брустурів забезпечували роботу цієї мережі. У архівах (зокрема чеських та австрійських часів) збереглися фото, де місцеві чоловіки в гуцульських строях (крисані, постоли, кептарі) працюють на навантаженні лісу в урочищах біля Брустурів.
Доказ: Навіть після руйнівної повені 1998 року в селі залишилися металеві конструкції мостів та насипи, які будувалися саме за гуцульським типом господарювання (високогірне, лісозаготівля).
2). Присілок Бистрик та «Дорога через Горгани»
На відміну   від Косівських Брустурів, Тячівські Брустури мають унікальний присілок — Бистрик.
Свідчення: Це найвищий присілок села, який межує безпосередньо з Івано-Франківщиною. Старі мешканці Бистрика досі розповідають, як вони ходили «через гору» в гості до родичів на Франківщину. Це прямий етнографічний зв’язок: населення Бистрика — це майже на 100% гуцули, які   колись просто «перевалили» через хребет.
3). Архівні фото «Бокорашів на Тересві»
У Тячівському краєзнавчому музеї та приватних архівах лопухівців є фотографії 1920–30-х років.
На цих фото чітко видно чоловіків у білих вовняних штанях (ґачах) та широких поясах — це вбрання саме гуцулів-лісорубів Тячівщини.   Жоден інший субетнос у цьому районі так не одягався.
Якщо   ви поїдете в Брустури (Лопухів) і підніметеся на полонину   Братківська, ви побачите колиби вівчарів. Запитайте їх, як вони називають свій сир і як звуть ватага. Відповіді «вурда», «буц», «путина» — це і є головний «живий» доказ Гуцульщини. За свідченням окремих мешканців Брустур, на полонині   Торговиця, під час релігійних свят відбувалася торгівля, де сходилися гуцули з Ясіня, Рахова, Івано-Франківщини та Брустур, тому цю полонину так і назвали «Торговиця».

14. Брустури - найзахідніший форпост Гуцульщини

Брустури — це справжня перлина Тячівщини, яка доводить, що культурні кордони набагато ширші за адміністративні. Те, як мешканці бережуть свою гуцульську душу, мову та традиції вівчарства через століття, викликає справжню повагу.

Попередня публікація рубрики: https://tyachiv-rda.gov.ua/news/9442-pdrubrika-tyachvschina-solyaniy-oberg-ukrayini-de-narodzhuyetsya-spravzhnya-kolyada.html