Рубрика: Про унікальний Тячівський район Закарпатської області (у рамках туристичного проєкту «Тячівщина - соляний оберіг України») » Тячівська районна державна адміністрація

Тячівська районна державна адміністрація

Офіційний веб-сайт Тячівської районної державної адміністрації

Рубрика: Про унікальний Тячівський район Закарпатської області (у рамках туристичного проєкту «Тячівщина - соляний оберіг України»)

2026-02-03 16:48:16

ПІДЗЕМНИЙ ЗАМОК СОЛОТВИНА: ТРАГІЧНА ВЕЛИЧ ШАХТИ «КУНІҐУНДА»

Історія Солотвина — це історія боротьби та союзу людини з каменем, що дарує життя. Проєкт «Тячівщина — соляний оберіг України» відкриває завісу над минулим, де під товщею землі ховалися об’єкти, гідні звання чудес світу. Головним серед них була шахта «Куніґунда», названа на честь благочестивої дочки короля Бели IV.

Архітектура порожнечі: Зала-велетень

Якщо уявити собі сучасний стадіон, то він легко міг би загубитися в надрах «Куніґунди». Головна зала шахти була результатом об’єднання виробок двох копалень — самої «Куніґунди» та сусідньої «Міклош». Це був колосальний простір, параметри якого вражають навіть сьогодні:

- Довжина: 720 метрів — це майже кілометр підземного шляху крізь чисту сіль.

- Ширина: 227 метрів — простір, що дозволяв відчути себе піщинкою у соляному всесвіті.

- Висота: 129 метрів — від підошви до стрільчастого склепіння. Для порівняння, це вище за лондонський Біг-Бен або київську статую Батьківщини-Матері.

Стіни зали не були просто сірим каменем. Це був прозорий і напівпрозорий соляний кришталь, який відбивав світло смолоскипів та багать.Склепіння мали готичну форму, через що відвідувачі часто порівнювали перебування в шахті з візитом до величного собору. Світло електричних дугових ламп, що з’явилися тут наприкінці XIX століття, перетворювало залу на казковий палац, де кожен крок відгукувався багаторазовим лунням.

Обеліск, що «ріс» углиб

У центрі цієї величі височіла Велика соляна піраміда — унікальний пам’ятник людській праці. Її не будували, її «вивільняли». Коли солекопи поглиблювали шахту, вони залишали в центрі масив солі, обтесуючи його у формі ступінчастого обеліска.

Розпочатий у 1828 році, цей майже стометровий стовп став хронікою епохи. На ньому вирізали королівські монограми, прикрашали його гербами та кольоровою ілюмінацією. На його вершині, під самим склепінням, висіли схрещені кайла — символ того, що праця гірника піднята на висоту святині.

Каплиця та побут під землею

Але «Куніґунда» була не лише промисловим об’єктом. У її бічній стіні майстри висікли каплицю. Це було місце тиші серед гуркоту роботи. Там висіла люстра з соляних кристалів, а різьблені в солі ікони зустрічали кожного, хто спускався в забій. Шахта була «найбагатшою» не лише через кількість солі, а й через дух, який панував у її сяючих галереях.

Фінал великої історії

На жаль, вода — підступна стихія для солі — виявилася сильнішою за майстерність інженерів. У 1906 році, після прориву підземних вод, «Куніґунда» почала перетворюватися на величезний підземний резервуар. Фінальний акорд пролунав у лютому 1908 року: страшний гуркіт, який Солотвино прийняло за землетрус, сповістив про обвал склепінь. Повітряна хвиля була такою потужною, що зруйнувала будівлі на поверхні.

Сьогодення

Сьогодні на місці цієї грандіозної зали розлилося озеро Куніґунда. Його надзвичайно солона вода — це все, що залишилося від кришталевих стін та майже стометрового обеліска.

Більшість туристів, які сьогодні відпочивають на берегах озера або гойдаються на його щільних соляних хвилях, навіть не здогадуються, над чим вони плавають. Вони не уявляють, який неймовірний скарб і витвір мистецтва — соляна піраміда заввишки з хмарочос — спочиває в темних глибинах під ними. Це була справжня «підземна Атлантида» Закарпаття, що стала частиною легендарної спадщини Тячівщини.

Джерела

Інформація та фотографії літографій з сторінки Transcarpathian Heritage соціальної мережі ФБ за 19.10.2015 року та 26.01.2026 року, де вказано, що перше графічне зображення соляного обеліска шахти Куніґунда міститься в чотиритомному виданні Magyarország és Erdély képekben («Угорщина і Трансильванія в образах») 1853 року. Інше відоме зображення — літографія Ґустава Мореллі до статті Ґабора Вароді про комітат Марамарош — походить із кінця XIX століття й було надруковане в багатотомній ілюстрованій енциклопедії Австро-Угорщини, що видавалася під патронатом кронпринца Рудольфа, сина імператора Франца Йосифа I.

Попередня публікація рубрики: https://tyachiv-rda.gov.ua/news/9463-rubrika-pro-unkalniy-tyachvskiy-rayon-zakarpatskoyi-oblast-u-ramkah-turistichnogo-proyektu-tyachvschina-solyaniy-oberg-ukrayini.html