БІЛА ЦЕРКВА — СЕЛО, ДЕ ЗЕМЛЯ ПАМ’ЯТАЄ ТИСЯЧОЛІТТЯ
Є на Тячівщині місця, які відкриваються не одразу. Біла Церква — саме з таких.
Мальовниче село на берегах Тиси, серед карпатських схилів, воно сьогодні здається тихим і затишним. Але варто доторкнутися до його історії — і перед вами відкривається зовсім інший вимір.
Історія Білої Церкви починається задовго до появи писемності.
Поблизу села археологи виявили сліди перебування первісної людини, зокрема мустьєрське місцезнаходження. Палеолітичну стоянку дослідники датують приблизно 100–40 тисячами років тому.
Тільки уявіть: там, де сьогодні шумить Тиса і зеленіють карпатські схили, десятки тисяч років тому жили люди кам’яної доби. Згодом тут залишили свої сліди й давні народи. Археологічні дослідження свідчать про існування на території села давнього дакійського поселення.
А в 1363 році Біла Церква вперше згадується в писемних джерелах під назвою Feyreghaz. За назвою села стоїть давня історія храму та монастиря. Пам’ять про монастирську обитель збереглася в урочищі Монастирище. Кам’яні споруди зникли, але назва пережила століття.
І над усім цим — Тиса. Вона була джерелом життя, природною дорогою та свідком історії краю. Її водами й берегами проходили люди, товари та торговельні шляхи.
А неподалік лежить Солотвино — давній осередок видобутку кам’яної солі. Саме тут особливо відчувається, наскільки глибоко сіль вписана в історію Тячівщини. У минулому вона була справжнім багатством: її добували, перевозили, продавали. Соляні шляхи поєднували поселення й цілі регіони. Тому «Тячівщина — соляний оберіг України» — це історія не лише про соляні копальні. Це історія землі, життя якої століттями було пов’язане із сіллю.
А Біла Церква — одна з її особливих сторінок. Тут дивовижно переплелися археологія, давня історія, Тиса, карпатська природа та соляна спадщина. Приїхавши сюди, варто просто зупинитися на березі річки, подивитися на гори й подумати: цією землею люди ходили десятки тисяч років тому.
Змінювалися покоління, культури й держави. Змінювалися береги Тиси. А земля залишилася. Вона зберегла пам’ять.
Біла Церква — місце, де камінь пам’ятає людину, Тиса — покоління, а сіль — історію цілого краю.
Це не просто село на карті Тячівщини.
Це жива сторінка її великої історії.
#ТячівщинаСолянийОберігУкраїни 














