Шановний пане Голово!
Шановні народні депутати!

---

Дорогі співвітчизники!
Власне кажучи, я зараз майже не маю жодних сумнівів, що зараз Верховна Рада в першому читанні точно підтримає законопроект змін до Конституції. Вони силою Основного Закону України зобов’яжуть будь-яку українську владу, наголошую - будь-яку і всі її гілки, - працювати для того, щоб забезпечити вступ України до Європейського Союзу, вступ України до НАТО.
Я не бачу аргументів не голосувати, не розумію цих аргументів і не сприймаю. І ось чому. За чотири роки ми з вами, ми з вами – це наше спільне досягнення, ми здолали величезну дистанцію на шляху до європейської і євроатлантичної інтеграції. Як вчора заявив один із єврокомісарів, Україна та Євросоюз наблизилися один до одного як ніколи - завдяки людям, які п’ять років тому розпочали Революцію гідності. Я додам від себе, що жодна держава, яка не є членом НАТО, не має сьогодні таких близьких відносин з Альянсом, як зараз має Україна. І це теж завдяки людям, які п’ять років тому розпочали Революцію гідності, і які в тому числі сидять в цьому залі.
Але якщо взяти за основу порівняння з нашими сусідами, ми, на жаль, надзвичайно сильно запізнюємось, сильно відстаємо. Польща, Угорщина, Чехія ще в березні дев’яносто дев’ятого вступили до НАТО, а в травні дві тисячі четвертого - до Євросоюзу, разом із Словенією, Словаччиною, країнами Балтії. А ми на той момент навіть у двері не постукали до цих двох найуспішніших міжнародних союзів! А ми в тому ж таки четвертому році ледве-ледве зірвали план прикувати Україну до єдиного російського економічного простору.
Постколоніальне суспільство довгий час залишалося в полоні імперських стереотипів та ілюзій, які десятиліттями вдувалися сюди, в Україну, кремлівською пропагандою. В тому числі – і міфів про нібито братерську Росію і нібито агресивний блок НАТО. Політична еліта того часу, замість того, щоб йти попереду, вести за собою людей, підігравала найдрімучішим забобонам.
Так, були й тоді в нашому українському політикумі люди, які мислили стратегічно, які зазирали в майбутнє, які бачили загрози і щиро шукали відповіді на них. Наприкінці нульових ми зробили спробу форсувати наш вступ до НАТО. У цій залі немало свідків і навіть учасників тих подій.
Одні діяли відкрито. Вони місяцями блокували роботу Верховної Ради; сіяли дезінформацію в засобах масової інформації про НАТО; «спротив» НАТО проголосили наріжним каменем своєї політики. Пам’ятаєте кульки у цьому залі? Я думаю, що це буде дуже ефективним символом їх діяльності. В чиїх інтересах вони діяли? Діяли в інтересах Росії як класична п’ята колона. І зараз намагаються діяти так само.
А інші, хоч і вичавлювали із себе слова і навіть підписи на підтримку НАТО, тишком-нишком вставляли палки в колеса, посилали на Захід сигнали, мовляв, ще, просто дорогі мої, не час для надання ПДЧ. І зараз їм це спокою не дає. На ворі і шапка горить.
Тодішня влада не говорила про свою позицію щодо НАТО одним голосом, і ми втратили шанс убезпечити себе, на жаль, втратили шанс, від російської агресії.
«В ряде соседних государств… не прекращались попытки расширения НАТО, в том числе и за счёт так называемого ускоренного вступления в альянс Грузии и Украины. Всё это, разумеется, потребовало чёткой и слаженной работы всех специальных силовых структур, правоохранительных органов и весьма высокого уровня координации их деятельности. Должен сразу сказать, что Федеральная служба безопасности в целом успешно выполнила поставленные перед ней задачи».
Дорогі друзі, я щойно процитував повідомлення з сайту «кремлін крапка ру» їхньою державною мовою. Дата цього повідомлення - 29 січня 2009 року. І це – мовою оригіналу слова тодішнього президента Росії на розширеній колегії ФСБ-КДБ. До росіян – в мене жодних питань. Але як себе сьогодні почувають ті українські політики, які наприкінці нульових вільно чи невільно взяли участь у цій названій спецоперації? Які торпедували вступ України до НАТО і які залишили країну беззахисною перед російським вторгненням.
Друзі, я глибоко переконаний, що будь ми членом Альянсу, Росія не наважилася би анексувати Крим, ніколи б не наважилася вдертися на Донбас. І зауважу, нарешті, що агресію проти України Кремль розв’язав саме тоді, коли режим Януковича проголосив нашу позаблоковість.
І ще в чотирнадцятому році ми повернули до закону про засади зовнішньої та внутрішньої політики норму про євроатлантичну інтеграцію. Цю гойдалку, коли фундаментальний закон правиться сюди-туди простою більшістю голосів, нам з вами, дорогі друзі, слід зламати. І ми з вами це зробимо поправками до Конституції – нашим сьогоднішнім голосуванням яке, я тішу себе надією і впевнений, що має об’єднати цей зал, які б політичні протистояння на сьогоднішній день не лунали в Україні. І в лютому, на наступній сесії, ми приймемо зміни до Конституції остаточно.
Що це таке? Це просто додаткова гарантія від реваншу проросійських, антинатовських і антиєвропейських сил. І загрозу такого реваншу я точно не хочу перебільшувати, але так само закликаю його не ігнорувати і не недооцінювати.
Ми маємо гарантувати всі разом невідворотність європейського та євроатлантичного курсу. Це – наша з вами відповідальність перед теперішніми і майбутніми поколіннями.
І фіксуючи в Конституції обов’язковість курсу на вступ до НАТО та Євросоюзу, ми посилаємо дуже потужний меседж про серйозність і незворотність своїх намірів нашим партнерам по обидва боки Атлантики. Минулого тижня, до речі, у Вашингтоні, на підставі моєї домовленості з президентом Трампом, пройшло засідання Комісії стратегічного партнерства Україна – США. І хочу наголосити, що в підсумковій заяві Сполучені Штати ще раз наголосили: Україна буде в НАТО. Крапка! А влітку ця перспектива документально була підтверджена у фінальній резолюції Брюсельського саміту НАТО, який я особисто брав участь у засіданні комісії Україна-НАТО і Грузія–НАТО. І серед 19 виступаючих всі 19 глав держав та урядів твердо закликали надати негайну перспективу членства для України і Грузії і підтвердили рішення, ухвалене ще у 2008 році в Бухаресті: двері Альянсу для України відчинені.
Так, на Заході не всі у захваті від нашої наполегливості, і багато хто за давньою звичкою звик озиратися на Москву. Так само, як і деякі в цьому залі. Але хіба це може нас українців зупинити?
І фіксуючи в Конституції обов’язковість курсу на вступ до НАТО, на вступ до Євросоюзу, ми посилаємо меседж і до Москви: ми розстаємося, остаточно і безповоротно. Росія як країна-агресор не має і не матиме вето на наш вступ ані до НАТО, ані до Європейського Союзу. І ні в кого не буде, бо це суверенне право України як країни, яка впевнено йде своїм шляхом.