Президент Володимир Зеленський підписав указ про відзначення 29 серпня Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави.

---

Про це глава держави оголосив під час урочистостей із нагоди святкування Дня Незалежності України. 
“Сьогодні тут присутні родини загиблих військовослужбовців та учасників добровольчих формувань. Із метою гідного вшанування їхньої пам’яті підписано указ про встановлення Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, та відзначення його щорічно 29 серпня”, - зазначив Президент.
Як відомо, 29 серпня 2014 року розпочався вихід українських військових з оточення під Іловайськом на Донбасі. Регулярні частини збройних сил Росії, що вторглися до України, обстріляли коридор, яким, за домовленістю, мали виходити українські бійці. За офіційними даними, тоді загинули 366 українських військових і правоохоронців, 429 були поранені, 128 потрапили в полон, 158 вважаються зниклими безвісти.
У відповідності до Указу, на території району заплановано провести ряд заходів із вшанування пам'яті загиблих бійців у зоні АТО. В цей день на будинках і спорудах органів державної влади, місцевого самоврядування приспущено прапори. 
Під час бойових дій на сході України загинули й мешканці  нашого району: Роман Козичко (Тячів), Павло Дурунда, Віталій Бертолон (Буштино), Олександр Шимон, Володимир Цірик (Угля) та Микола Федоришин (Дубове). 

Олекса́ндр Петро́вич Ши́мон (нар. 23 серпня 1988 — пом. 3 грудня 2014) — старший лейтенант Збройних сил України.

 
Закінчив 9 класів ЗОШ № 2 села Мала Уголька, у 2006-го — ЗОШ села Угля.
Від 2006 року служив в лавах Збройних Сил України, 2010-го закінчив Академію Сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного, спеціалізація «автомобілі та автомобільне господарство».
Командир взводу 128-ї гірсько-піхотної бригади, з осені 2014 року брав участь у боях на сході України. 3 грудня 2014-го вночі біля Дебальцевого прямим влученням снаряду старший лейтенант Шимон був важко поранений під час обстрілу терористами з РСЗВ «Град», вранці помер від поранень.
Вдома лишились батьки та троє братів, двоє з них також військові.
Похований в селі Угля 6 грудня 2014-го.

Нагороди та вшанування

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений

• 15 травня 2015 року — орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)^[1]
• 5 квітня 2015 року у селі Мала Уголька на фасаді будівлі ЗОШ № 2 встановлено меморіальну дошку Олександру Шимону.
• У листопаді 2015 року в селі Угля на обеліску слави було встановлено меморіальну дошку на честь старшого лейтенанта Олександра Шимона.

Володи́мир Микола́йович Ці́рик (13 червня 1993 — 18 липня 2016) — старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Народився 1993 року в селі Угля (Тячівський район, Закарпатська область); навчався в Мукачівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Закінчив Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного у Львові (в лютому 2015 року, достроковий випуск).
Навесні 2015 року в званні старшого лейтенанта потрапив на передову, у 93-тю бригаду, і був призначений командиром 9-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону. 10 місяців воював під Пісками й за ДАП. Командування вважало його одним з найбільш перспективних і талановитих офіцерів бригади.
18 липня 2016-го увечері поблизу села Кримське (Новоайдарський район) під час патрулювання місцевості зі сторони нейтральної території група військовослужбовців 93-ї бригади була обстріляна силами терористів з гранатометів і кулеметів, після цього зав'язався бій, поранень зазнало 3 бійці. БМП-2, що виїхала на допомогу та для евакуації, підірвалася на замаскованій протитанковій міні. Володимир Цірик загинув при близькому вогневому контакті, тоді ж поліг солдат Роман Омельченко. Серед поранених — товариш та однокурсник Володимира, командир 7-ї роти Олександр Сак («Стафф»).
Похований в селі Угля 21 липня 2016 року, остання дорога була встелена квітами, люди проводили Володимира навколішки.
Без єдиного сина лишилася мама Світлана Бокоч.

Нагороди та вшанування

• указом Президента України № 476/2016 від 27 жовтня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» — нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)^[1].
• нагороджений відзнакою «Народний Герой України» (16.12.2017, посмертно).
• 18 липня 2017 року у селі Угля відкрито пам'ятну дошку та освячено пам'ятник на сільському цвинтарі. Меморіальна дошка розташована на обеліску поруч із меморіальною дошкою на честь Олександра Шимона.

Рома́н Іва́нович Козичко (7 грудня 1984 — 18 лютого 2015) — сержант Збройних сил України.

Навчався у Тячівській ЗОШ ім. В. Гренджі-Донського, Тячівському професійному ліцеї.
2004 року прийнятий на військову службу за контрактом, старший патрульний прикордонної застави «Тячів» Мукачівського прикордонного загону. 2006-го звільнився у запас.
31 липня 2014-го мобілізований, головний сержант взводу, 128-ма окрема гірсько-піхотна бригада.
18 лютого 2015-го загинув під Дебальцевим, яке обстрілювали російські терористи.
Без Романа лишились батьки. Мати Романа не пережила смерті сина, вона померла 9 травня 2015 року в 49-річному віці.
6 березня 2015-го з військовими почестями похований у місті Тячів — однак спочатку сталася прикра помилка — тоді поховали у Тячеві капітана Романа Башняка.

Нагороди та вшанування

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений

• орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
• у Тячеві встановили меморіальну дошку на честь загиблого Романа Козичка
• присвоєне звання почесного громадянина Тячева (посмертно)
• 
  Павло́ Іва́нович Дурунда  (24 червня 1971 — 7 вересня 2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Народився 1971 року в смт Буштино Закарпатської області. Закінчив буштинську ЗОШ.
30 січня 2015 року мобілізований як доброволець — до 169-го Навчального центру «Десна». По навчанні — солдат, водій-електрик взводу спеціальних робіт ремонтно-відновлювального батальйону, 128-та гірсько-піхотна бригада.
Увечері 7 вересня 2015-го загинув під час бойового зіткнення з ДРГ терористів, яка переправилась через Сіверський Донець поблизу села Болотене Станично-Луганського району. Тоді ж ще двоє військовослужбовців були поранені.
12 вересня 2015 року похований у смт Буштино Тячівського району.
Без Павла лишилась дружина.

Нагороди та вшанування

За особисту мужність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові, зразкове виконання військового обов'язку відзначений — нагороджений

• орденом «За мужність» ІІІ ступеня (16.1.2016, посмертно)^[1]
• лютим-місяцем 2017 року у фойє буштинської ЗОШ відкрито меморіальний стенд Павлу Дурунді.

Мико́ла Іва́нович Федори́шин (12 жовтня 1981 — 22 жовтня 2016) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. 

Народився 1981 року в селі Дубове (Тячівський район, Закарпатська область). Мешкав у селі Ракове того ж району, створив сім'ю, виховували дітей.
У часі війни - гранатометник 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади; проходив службу за контрактом.
12 квітня 2016 року під час несення наряду біля шахти «Путилівська» («Бутівка-Донецька») потрапив під снайперський обстріл, куля йому розбила вилицеву кістку та зупинилась у основі черепа. Хірурги дніпровської клініки ім. Мечникова вилучили кулю під час складної 2-годинної операції, через день Микола прийшов до тями. Вже наприкінці квітня повернувся додому, де пробув кілька тижнів. Згодом почалися проблеми з кишківником; лікувався в Мукачівському шпиталі, проходив реабілітацію у санаторіях.
22 жовтня 2016 року серце Миколи зупинилось, лікарі діагностували гострий панкреонекроз.
23 жовтня 2016-го похований в селі Дубове.
Без Миколи лишилися мати в Дубовому, дружина та троє дітей у Раковому.

Нагороди та вшанування

• указом Президента України № 306/2016 від 20 липня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» — нагороджений медаллю “Захиснику Вітчизни”^[1]

Бертолон Віталій Йосипович

Дата та місце народження: 19 травня 1986 р., смт. Буштино, Тячівський р-н, Закарпатська обл.
Місце загибелі: поблизу н.п. Покровське Дніпропетровської обл.
Військове формування: Добровольчий Український Корпус «Правий сектор».
Підрозділ: .
Посада: стрілець.
Обставини загибелі: загинув внаслідок ДТП.
Місце поховання: Тячівський р-н Закарпатської обл.
Нагороди:

• Відзнака «Хрест Корпусу» (посмертно, наказ Командира Корпусу № 114/18 від 13 травня 2018 року)

Дата загибелі:  08-09-2015 

Вічна пам'ять і слава Героям ! 

Прес-служба Тячівської райдержадміністрації