Виявлення, запобігання та подолання дискримінації у закладі загальної середньої освіти, протидія булінгу й упередженням. Про ці та інші кроки для створення недискримінаційного середовища у школі йдеться в порадах для директорів від Державної служби якості освіти та проєкту «Супровід урядових реформ в Україні» (SURGe).

Принцип інклюзивності та справедливості в освіті передбачає, що всі діти повинні мати доступ до освітніх можливостей, що сприятиме досягненню ними кращих результатів у навчанні незалежно від статі, національності або достатку, освіти чи професії їхніх батьків. Забезпечення рівного доступу до освіти і неупередженого ставлення до всіх дітей – такі ж важливі завдання директора школи, як і забезпечення якості освітньої діяльності школи.

Пряма дискримінація – це ситуація, коли дитина чи група дітей за певними ознаками (інвалідність, місце проживання, добробут родини, стать, віра тощо) обмежується у користуванні правами, послугами, свободами без обґрунтованих правомірних причин. Непряма дискримінація проявляється через формально нейтральні правила, норми, критерії чи практику, коли певна людина або група людей опиняється у невигідному становищі порівняно з іншими або отримує гірші умови.

Із дискримінацією тісно пов’язані й упередження – хибні або негативні думки про людину, що складаються наперед, а висновки про її здібності чи нахили робляться лише за певною ознакою (наприклад, коли про дітей певної статі наперед думають як про схильних до певних наук, гуманітарних чи природничих).

З-поміж перешкод у забезпеченні недискримінаційного середовища у школі:

• соціальні – стереотипи і упередження, відсутність даних або недостатня кількість даних про реальні потреби різних груп людей за статтю, віком, майновим становищем тощо. Наприклад, менше заохочення дівчат до IT-сфери через стереотип, що це чоловіча професія, або хлопців — до гуманітарних наук, оскільки вони вважаються «жіночими».
• організаційні – розташування, розклад занять, логістика/транспорт, бюрократичні процедури. Наприклад, відсутність пандуса може бути непомітною для більшості, але буде перешкодою для людей на кріслах колісних.
• особисті – економічні та фінансові можливості, стан здоров’я, релігійні переконання, національні традиції, велика кількість дітей у родині, кількість вільного часу поза школою тощо. Прикладом може бути ситуація, коли до школи потрібно прийти у певному одязі, а у окремої групи дітей через фінансовий стан родини немає такої можливості.

Щоби запобігти дискримінації у школі, директор може виконати 5 кроків:

1. Аналіз ситуації: зібрати відомості від сторін, на яких впливає дискримінаційна ситуація, дані про релевантні законодавчі норми, правила, міжнародні стандарти, кращі практики – позитивний досвід в аналогічних чи схожих ситуаціях, а також врахувати наявні соціальні, культурні та економічні умови. 
2. Визначення сторін проблеми: хто є її сторонами і чи є щодо цих осіб або груп осіб упередження (включаючи власні у директора).
3. Виявлення потреб сторін: обговорення, опитування, дослідження, консультації, співбесіди, круглі столи тощо для того, щоби виявити та врахувати позиції різних осіб чи груп. 
4. Розроблення варіантів рішень: сформувати декілька альтернативних варіантів вирішення ситуації/проблеми, пересвідчитись, чи були враховані потреби та інтереси всіх сторін, проаналізувати впливи і ризики та обирати оптимальне рішення. 
5. Моніторинг та оцінка результатів, які допоможуть виміряти ефективність обраного шляху вирішення проблеми, коригувати свої дії у майбутньому, а також запобігти подальшим проявам дискримінації чи упереджень, передбачити у річному плануванні роботи закладу заходи щодо виявлення та профілактики дискримінації тощо.

Докладніше про кожен із кроків цієї інструкції для директора – на сайті Державної служби якості освіти.

Нагадаємо, що Державна служба якості освіти та проєкт «Супровід урядових реформ в Україні» (SURGe) надали поради щодо організації якісного інклюзивного навчання в школі.