Нещодавно світ побачило художньо-документальне видання «Слово - моє життя…», в якому, ми знову маємо можливість ознайомитися з надбанням Василя Йовдія.
З величезною приємністю, можу констатувати, що мій земляк, Василь Юрійович – цікава та неординарна особистість. Серед медиків і профспілкового активу нашого краю, шанована людина. На сьогодні завідувач відділенням переливання крові Тячівської районної лікарні №1 у Закарпатті. Очолює найбільшу галузь – Тячівську районну організацію профспілки працівників охорони здоров’я та обласне товариство румунів Закарпаття ім. Іоанна Мігалі де Апша.
Народився і виростав у незаможній багатодітній родині. Йому з старшим братом припадало чимало обов’язків, коли ж у 1964-му несподівано помер батько, стало узагалі скрутно. Матері з братом довелося податися на заробітки, а Василеві – глядіти двох молодших сестер і брата. Був їм і за нянька, й за куховарку. А ще ж треба було випасати худобу і, само-собою, вчитися. Так сувора школа життя й привчила не губитися в потоці справ, впевнено почуватися в шаленому буденному ритмі. Тому автору добре відома бідність, який добре усвідомлює, що тільки наполеглива праця, самовідданість у навчанні, повага до людей праці може вивести його в люди, що він і робив впродовж всього свого життя, гартуючи характер, долаючи перешкоди, добивався успіху.
Повага до Василя Юрійовича на сьогодні є, не тільки в Україні, але й в сусідній Румунії, в чому я нещодавно мав змогу переконатися.
Дружба з книгою допомагає нам стати не тільки грамотними, але й людяними. Ми повинні навчитися думати головою і відчувати серцем, щоб наші думки формувалися і вимовлялися осмисленими словами, які будуть насичувати світ тільки позитивом і мудрістю. Слово-наш постійний супутник у житті. Тільки через добре Слово... можна «достукатись» до людей, висвітлити їх здобутки, дати їм надію та пораду чи розраду, знайти друзів та однодумців. Слова, вони як пташки на гілках розлогих крон дерев, кожна сама по собі. І щебечуть в різнобій, і пурхають туди-сюди, незалежно один від одного. Але раптом злітають, перемішуються і розсаджуються сімейними зграйками. Тепер все впорядковано, як в книзі «Слово - моє життя…»
Художньо-документальне видання «Слово – моє життя…», Василя Йовдія, це друга книга – в якій понад 100 нових публікацій. В основу, яку лягли, висвітлення з різної тематики, це і: охорона здоров’я, донорство, нариси про людей, з якими його зв’язувала спільна робота, відомі особистості Тячівщини, мешканці його рідного села Нижня Апша, профспілкове життя, діяльність товариство румунів Закарпаття, міжнародні зв’язки, культура, спорт, інформації тощо.
Дане видання відзначене не тільки читачем, але і на обласному конкурсі на краще висвітлення профспілкової тематики в засобах масової інформації.
Адже будучи медиком за фахом, Василь Юрійович не обмежує себе професійною тематикою – висвітлює про славних земляків з румуномовного регіону, діяльність культурного товариства ім. Іоана Мігалі де Апша, виступає в якості палкого шанувальника спорту, народного мистецтва, подорожей тощо. В його творчому доробку зворушливі оповіді про непрості людські долі, з яких неважко здогадатися про тонку ліричну натуру автора, котра прекрасно уживається з його діловитістю й високою самоорганізованістю, вражає його різносторонність.
«Слово - моє життя…» книжка, яка впливає на настрій і думки людей, спрямовує лише на добро, підтримує когось у складній ситуації, дарує радість і щастя, робить людину людиною. Автор відчуває і розуміє красу і значення слова краще за інших.
Як читач, я знайшов у книзі багато цікавого, інколи інтригуючого, найперше, те, що в книзі побачив велику кількість матеріалу, завдяки якому автору вдається «охопити географію» одного з найбільших районів України Закарпаття ( Тячівського району), подавати інформацію з місць, куди, в силу об’єктивних причин, не часто навідувалися журналісти. В якій автор висвітлює та відтворює події та факти з відмінним знанням своєї справи. Такі люди, які прагнуть прийти до читача зі щирим, правдивим словом, заслуговують на високу оцінку.
Також в книзі, висвітлено матеріал про тих особистостей, яких з нами не має, але за своє коротке життя мали змогу зробили великий внесок для людей та регіону, які були шановані людьми. А це найбільша винагорода, яку не можливо порівняти ні з чим.
Автор використав багато автобіографічного в книжці, більшість публікацій присвячені медичній тематиці, зокрема, успіхам та проблемам служби переливання крові, ювілейним датам колег-лікарів, найпомітнішим подіям профспілкового життя тощо.
Як безпосередній учасник подій, намагався передати атмосферу дружніх візитів, релігійних та національних свят, фестивалів народного мистецтва, форумів, презентацій,
діяльність соціально-культурного товариства румун Закарпаття ім. Іоана Мігалі де Апша та «Дачія», партнерським стосункам з румунськими колегами … автор намагався знайти можливість надрукуватись, як нагоду вплинути на людську свідомість та почуття і наголосити на тих моментах, які є важливі для людей та регіону зокрема, та донести до них це, через друковане слово.
Василь Юрійовича не зупиняється, а продовжує працювати на благо свого народу. Його публікації знаходять місце майже в кожному номері районної газети, а його творчі нахили відзначають багато знаних і поважних особистостей.
Не всі кореспонденції, нариси, інтерв’ю, замальовки та інформації лягли в основу книги «Слово – моє життя» є надія, що найближчим часом і вони побачать світ.
Ми вдячні автору за чесність, моральність, державність за те, що вчить Він нас працювати, любити, прощати, навчатись, досягати мети, нехай і надалі ваше чесне, виважене слово хвилює людські серця й перебуває на сторожі правди, добра та на радість людям, а художньо-документальне видання «Слово - моє життя…» буде, як вічний товариш, як настільна книга, в якій можна почерпнути багато цікавого і повчального, а наступному поколінню, ця книга стане доброю історичною згадкою, про життя і діяльність рідної Тячівщини.
Михайло Голубка
кандидат економічних наук,
доцент кафедри Національної академії управління (м.Київ),
завідувач кафедри ВНЗ «Львівський кооперативний коледж економіки і права»